" />

3. Шульгівка, виїзд.

Ми жили в мальовничому селі Шульгівка на березі річки серед лісу.

Тут було розташовано містечко будівельників. Воно органічно вписалося в селище. Навіть лелеки поруч на пагорбі налаштували своє гніздовище. Гнізд було більше, ніж декілька. Величезні зайці навідувались на городи, а дикі кабани взагалі почувалися себе, як удома на другому кінці села. Вони навіть серед білого дня могли лежати на пасовищі посеред села під величезною грушою. А в полі інколи з’являлись косулі.

Також можна було купити молоко прямо з під корови, ще тепле. Взимку, особливо коли все замітало снігом, що не пройти, не проїхати, ночами вовки приходили в центр села до продуктового магазину, та ласували різними залишками їжі, а потім розпочинали свою пісню, тобто завивали. Це було неперевершено моторошно.

Жителі села, особливо старшого віку були горді тим, що село було під особливим захистом Богородиці, тому що навіть в період Великої Вітчизняної війни німці обходили Шульгівку «десятою дорогою». По-перше,тому що село було далеко від стратегічних доріг, по-друге село знаходилося в лісі, і по -третє- на березі водосховища. Інколи ворожий літак пролетить, кине бомбу-другу, та великої шкоди не заподіяв.

На березі відбувалися запеклі бої, про що свідчать пам’ятники-пушки, направлені в море. Тут після війни земля була червона від крові.

Вздовж водосховища проходить шоссе, з одного боку море, з другого- лісовий заповідник. Тут же розташовані стовби з відмітками про висоту –над рівнем моря.

Вони вказують на те, що земля повільно, але опускається відносно рівня моря.

Це було в 1977 році, травень. Будівники, які проживали в Шульгівці, збиралися переїзжати, тому що тут роботи були закінчені. Частина переїзджали до Перещепино, продовжувати будівництво каналу Дніпро-Донбас.

Інші їхали до Дніпродзержинська, щоб будувати лівий берег, який стане сучасним мегаполісом по типовому проекту Тольятті, де місто було поділено на дві зони: промислову та житлову.

Сюди приїхали будівники з усіх кінців Радянського Союзу.

Виїзжджали (з Шульгівки) в липні, та коли завантажили свої речі, і сіли в автобуси, сталася гроза та пішов ливень. До Дніпродзержинська 45 км. Коли ми в’їхали в місто, дощ закінчився і вийшло сонечко. Там нас розселили в сімейні гуртожитки.